Вагончики підрядника не видно в Prozorro. Чому моніторинг публічних інвестицій потребує виїздів

Минулого року експерти Мережі правового розвитку моніторили відбудову об’єктів на Херсонщині в рамках проєкту “Контроль витрат на відновлення”. У Prozorro вони бачили акти виконаних робіт і додаткові угоди, якими раз у раз продовжували строки оплати роботи для підрядника. Перший висновок напрошувався сам: місцева влада затягує оплату. Але коли експерти приїхали в громаду, з’ясувалося, що все навпаки. Підрядник роботу не виконував, і голова громади, щоб змусити його або завершити об’єкт, або повернути гроші, особисто конфіскував його будівельні вагончики.

Цей епізод добре пояснює, чому експерти Мережі правового розвитку змінили підхід. Із квітня 2026 року МПР разом з ІЕД і за підтримки ЄС реалізує проєкт “Відкрита громада, прозорі інвестиції” і відстежує 15 публічних інвестиційних проєктів у громадах Херсонської та Івано-Франківської областей. Логіка тепер така: спочатку відкриті дані, а потім обов’язково розмова з людьми, які за цими даними стоять.

Одна реформа, дві реальності

Порівняння Івано-Франківщини та Херсонщини легко звести принципу “хто працює краще” – мовляв, на заході України реформа публічних інвестицій йде в рази краще, ніж на Херсонщині. Але експерти від цього застерігають, і слушно. Тилові та прифронтові громади живуть за однаковими правилами, але в принципово різних умовах.

На Івано-Франківщині публічні інвестиції – це модернізація та розвиток послуг. Головні ризики тут демографічні й економічні: чи буде нова школа заповнена через кілька років, чи потягне бюджет опалення, зарплати й ремонти після завершення проєкту, наскільки енергоефективним буде об’єкт. Відкритих даних більше, конкуренція між підрядниками є, люди охоче йдуть на контакт.

На Херсонщині першим фільтром є безпека. Обстріли, загроза FPV-дронів, мінна небезпека, пошкоджені мережі, підрядники, які не завжди погоджуються туди їхати, населення, яке то виїжджає, то повертається. Об’єкти моніторингу в обох областях схожі за типом: укриття в школах і садках, харчоблоки, споруди цивільного захисту, амбулаторія. Але на Херсонщині йдеться не про якість послуги, а про те, чи вона взагалі буде.

По-різному виглядає навіть планування. Захід може дозволити собі багаторічний горизонт, південь потребує швидкого результату за повної невизначеності. Один з експертів формулює це прямо: можна щось побудувати, а завтра воно буде зруйноване.

Не м’якші правила, а більше підтримки

Напрошується висновок: якщо прифронтовим громадам так важко, може, вимоги для них варто пом’якшити? Експерти кажуть категоричне “ні”. Жодних послаблень щодо законності, прозорості й підзвітності. Базові індикатори спільні для всіх: включення до проєктного портфеля, обґрунтованість потреби, готовність документації, джерела фінансування, конкурентність закупівель. Змінюється не стандарт, а ризики.

Завдання моніторингу – відокремити об’єктивні обмеження від управлінських помилок. Обстріл, через який зірвалися строки, і неякісний кошторис – це різні речі, навіть якщо в звіті вони виглядають однаково.

Водночас рівні правила не означають рівних можливостей. Антон Стасік, який сам переїхав із Запоріжжя, пропонує додати до реформи принцип субсидіарності. Громади з серйозними безпековими викликами потребують більшої допомоги, ніж спокійні й успішні. Тилові громади мають більше можливостей для співфінансування, а херсонські залежать від субвенцій і донорів, які не завжди готові інвестувати саме в те, що потрібно тут і зараз.

Шість людей на один об’єкт і одна людина на двадцять

За кожним об’єктом стоять п’ять-шість людей: керівник закладу, профільний департамент, технічний спеціаліст, юрист, відповідальний за закупівлі, людина, яка вносить дані в DREAM. Кожен відповідає лише за свій блок. Андрій Александрович навіть склав для себе “матрицю контактів”, щоб не загубитися серед 15 об’єктів і кількох десятків відповідальних.

Так задумано самою реформою: відповідальність розподілена між рівнями та функціями. Але для мешканця, який хоче зрозуміти, що відбувається з укриттям у школі його дитини, ця розподіленість виглядає як непрозорість. Інформація є, але вона розкидана між DREAM, Prozorro, сайтами громад і рішеннями рад. Одні громади оприлюднюють стратегії та портфелі, в інших середньостроковий план знайти практично неможливо.

Є і зворотний бік. В органах місцевого самоврядування на одну людину часом “вішають” двадцять об’єктів, і фізично вона не встигає все заповнити, звести й відправити. Тож не дивно, що в громадах іноді не можуть відповісти навіть на базове питання, чи включено проєкт до єдиного проєктного портфеля. Причина не в поганих спеціалістах, а в новизні реформи та браку людей. Це системна проблема, і вона однакова на заході й на півдні.

Міст чи укриття: хто вирішує?

Найцікавіше питання, яке піднімають експерти, стосується серця реформи – пріоритизації. Слово є в постанові, але процедури, як саме обирати між медициною, освітою і мостом, немає.

Візьмімо громадські слухання. На них прийшли 50 людей – це голос громади чи ні? А якщо більшість становили фермери, яким важливо вчасно вивезти зерно, і вони проголосували за міст, а не за укриття для школи? Без вимірюваних критеріїв рішення ухвалюють посадовці органів місцевого самоврядування. І щойно вони підтримують конкретний проєкт, частина громади вважає, що влада працює на інтереси невеликої групи. Звідси нові конфлікти.

Експерти фіксують і ще одну практику: об’єкти часом переходять з одного статусу в інший, оминаючи оцінювання та громадські слухання. Проєкт, який не пройшов портфель і не має підтримки громади, втрачає головне – довіру людей. Відповідь тут проста: прописати чіткі критерії пріоритетності в нормативній базі, щоб будь-хто міг перевірити, чому обрали саме цей об’єкт.

Не шукати цеглину за 110 гривень

Моніторинг публічних грошей зазвичай асоціюється з пошуком порушень. Експерти МПР свідомо від цього відмовляються. Вони не намагаються з’ясувати, що цеглина коштувала 100 гривень, а її купили за 110. Їхня мета – допомогти громадам розібратися з новою нормативною базою, бо за посадами стоять реальні люди, які можуть чогось боятися або чогось не розуміти.

Методологія складається з чотирьох кроків: відкриті джерела, кабінетний аналіз документів, офіційні запити, а найефективніше – виїзди та розмови з керівниками, відповідальними особами й мешканцями. Самі експерти описують свою роль як “бекофіс громади”.

Важливо, що прозорість у цій логіці – не лише контроль, а й захист громади. Коли рішення обґрунтовані, а документи доступні, громаді легше говорити з донорами, державою та контролюючими органами. Якщо будується укриття, мешканці мають розуміти, для кого воно, яку проблему вирішує, чому обрали саме цей об’єкт, за які кошти і хто відповідає за результат.

Система працює так, як працюють люди в ній

22 червня 2026 року Кабмін затвердив середньостроковий план пріоритетних публічних інвестицій на 2027–2029 роки: 270,9 млрд грн, 18 пріоритетних галузей. На рівні держави планування вже стало звичною процедурою. Але чи працює вона на рівні конкретної громади, можна побачити лише там, де експерт утретє змінює маршрут виїзду, бо зустрічі постійно переносять, а одна людина відповідає за двадцять об’єктів.

Формально Україна впроваджує одну реформу зі спільними правилами. На практиці вона працює у двох принципово різних реальностях. Щоб реформа була не лише єдиною, а й справедливою, потрібні три речі: однакова вимогливість до прозорості, чіткі критерії пріоритетності й більше підтримки для тих громад, яким найважче. І ще одна, яку не видно в жодній базі даних: готовність вийти з кабінету й поговорити з людьми.

Проєкт ІЕД

Контроль публічних інвестицій

Проєкт спрямований на посилення прозорості, ефективності та підзвітності системи управління публічними інвестиціями в Україні через громадський моніторинг, розвиток цифрових інструментів і підтримку організацій громадянського суспільства

Попередня новина

В Україні стан громадянського суспільства кращий ніж в Словаччині, Угорщині, Молдові та Грузії – 4liberty.eu Civic Space Report

Наступна новина

Зимова Школа моніторингу відбудови запрошує журналістів на дводенне навчання в Києві