“Втрати не обмежуються однією будівлею”: атаки на логістику руйнують ланцюги постачання в Україні

Автори: Оксана Кузяків, Євген Ангел. 

Коли удар припадає на склад або розподільчий центр, втрати не обмежуються однією будівлею. Зриваються поставки, дорожчає транспорт, а підприємства за сотні кілометрів чекають на сировину довше й платять за неї більше.

Наскільки глибоко атаки на логістику зачепили український бізнес і якої допомоги від держави він насправді потребує, ми з’ясовували у спеціальному опитуванні 465 підприємств, а потім обговорили результати з представниками бізнесу на фокус-групі.

Картина вийшла неоднозначною. Майже всі компанії так чи інакше відчувають наслідки атак і схвалюють більшість запропонованих заходів підтримки. Проте пріоритети помітно різняться залежно від регіону та досвіду втрат, а найбільша проблема, як з’ясувалося, полягає не в переліку програм, а в тому, наскільки легко ними скористатися.

Про дослідження

Дослідження стало частиною щомісячного опитування ІЕД “Український бізнес під час війни”, а саме його 52-ї хвилі, що тривала з 17 до 31 серпня 2026 року. Цього разу до звичної анкети ми додали спеціальний блок запитань про атаки на склади, розподільчі центри та логістичну інфраструктуру. Відповіді надали 465 підприємств різного розміру: 61 мікро-, 139 малих, 164 середні та 101 велике. Більшість із них (403) працюють у промисловості, тому висновки щодо торгівлі й послуг варто сприймати як орієнтовні. Дані незважені.

Бізнес оцінював десять заходів державної політики: сім загальних і три спеціальні для малого та середнього бізнесу (МСБ). Ми окремо дивилися на підтримку заходу (частка відповідей «радше» і «повністю підтримую») та його критичність — частку підприємств, які включили цей захід до трьох найважливіших для свого бізнесу. Саме критичність краще показує, що для підприємств справді є пріоритетом.

Щоб доповнити результати опитування поглядом самого бізнесу, 25 вересня 2026 року ми провели онлайн-фокус-групу з дев’ятьма представниками бізнесу та бізнес-асоціацій, зокрема торгово-промислових палат. Учасникам представили основні результати опитування та запропоновані заходи і попросили оцінити, наскільки вони відповідають реальним потребам підприємств. Рекомендації в цій статті враховують і результати цього обговорення.

Атаки так чи інакше впливають майже на всіх

Насамперед ми хотіли зрозуміти, наскільки широко атаки на логістику зачепили бізнес. Відповідь виявилася однозначною.

Прямих втрат, тобто пошкодженого майна чи знищеного товару, зазнали 7% підприємств. Значно більше, 41%, постраждали опосередковано: через зриви постачання та зростання цін. Ще 43% поки уникли наслідків, але відчувають, що ризик цілком реальний. Виходить, що лише кожне десяте підприємство може сказати, що атаки на логістику його не стосуються.

Це пояснює, чому наслідки атак відчуває набагато ширше коло компаній, ніж ті, чиї склади безпосередньо постраждали: удар по одному логістичному вузлу розходиться ланцюгом постачання далеко за його межі. Найсильніше це б’є по витратах.

• Значний вплив на ціни на сировину та ресурси відзначають 44% підприємств,
• на вартість транспортування — 43%.
• Дещо рідше йдеться про постачання клієнтам і терміни доставки (37–38%),
• зберігання продукції та наявність сировини (31–33%).

Якщо ж врахувати й помірний вплив, то за кожним із шести аспектів його відчувають 87–91% компаній. Інакше кажучи, ланцюги постачання здебільшого не зупиняються і товари фізично не зникають, але підтримувати їхню роботу стає дедалі дорожче.

Що більше підприємство, то сильніше воно відчуває вплив атак. За шкалою від 1 до 3 середня оцінка у мікропідприємств становить 2,01, а у великих — 2,44. Пояснення доволі просте: великі компанії зазвичай мають довші ланцюги постачання, більше складів і контрагентів, а отже, і більше вразливих місць. Проте ще більше важить географія. На Заході середня оцінка становить 2,08, на Сході — 2,65, і там понад половина підприємств відзначають значний вплив за кожним аспектом.

Підтримують майже всі заходи, але пріоритетними є три

Коли йдеться про те, чого бізнес чекає від держави, одностайність вражає:

• кожен із десяти запропонованих заходів підтримує більшість підприємств, від 65% до 80%;
• лідирують компенсації та страхування воєнних ризиків (80%);
• трохи позаду йдуть фінансова підтримка для відновлення після атаки, фізичний захист складів і збереження операційної спроможності (по 78%).
• Навіть найменш популярні заходи, як-от окрема лінія для холодного ланцюга (65%)

і два вузькоспеціалізовані інструменти для МСБ (по 67%), схвалюють двоє з трьох підприємств.

Проте схвалити захід і вважати його нагальною потребою — не одне й те саме. Щойно підприємствам запропонували обрати лише три найважливіші заходи, відповіді зосередилися навколо трьох лідерів:

• компенсації і страхування (38%);
• фізичний захист складів (35%);
• фінансова підтримка для відновлення, тобто пільгові кредити і відтермінування податків (32%).

Інші заходи, попри високу підтримку, відійшли на другий план. Наприклад, координацію маршрутів схвалюють 72% підприємств, але критичною її вважають лише 9%; для холодного ланцюга це співвідношення становить 65% проти 10%. А 11% компаній і зовсім зазначили, що жоден із запропонованих заходів для них не актуальний.

Такий самий розрив між схваленням і реальним пріоритетом видно й в основній частині опитування. Коли підприємства без жодних підказок називають, що могло б покращити їхнє становище, страхування воєнних ризиків згадують лише 14,6%. Але щойно цей інструмент з’являється у списку, його підтримують 78–80%. Схоже, багато компаній просто не думають про страхування, доки їм про нього не нагадають.

Підприємства, які вже зазнали втрат, мають інші пріоритети

Досвід втрат помітно змінює уявлення про те, що саме потрібно. Серед 213 підприємств, які вже постраждали прямо чи опосередковано, фізичний захист складів критично важливим називають 44%, тоді як серед решти — 30%.

Постраждалі більш ніж удвічі частіше обирають швидкий трек компенсацій для МСБ (24% проти 10%) і майже втричі частіше — компенсацію за товар, що зберігався на чужому складі (14% проти 5%). Усі ці відмінності статистично значущі. Втім, є й те, що об’єднує обидві групи: компенсації та страхування приблизно однаково важливі і для тих, хто вже зазнав втрат, і для тих, хто поки лише відчуває ризик, — близько 40%.

Захист чи компенсації: пріоритети різняться між регіонами

Найцікавіша картина відкривається, коли порівняти регіони. Ми зосередилися на двох ключових заходах, що відображають різні підходи до проблеми: фізичному захисті, тобто спробі «не дати знищити», та компенсаціях, покликаних «відшкодувати втрати».

У Центрі, куди нині спрямована значна частина атак, бізнес робить ставку на превенцію: фізичний захист критичним називають 44% підприємств, компенсації — 34%. На Сході обидва показники високі й майже рівні (57% і 54%), тобто тут потрібне і те, і інше одночасно. Зовсім інакша ситуація на Заході та Півночі, де компенсації випереджають фізичний захист на 15–17 процентних пунктів.

Особливо вирізняється Північ. Тут найвища частка прямих втрат (31%) і найбільший запит на фінансову підтримку для відновлення (55%), але фізичний захист критичним вважають лише 17% підприємств. Можливо, коли втрати вже сталися, на перший план виходить пошук коштів на відбудову, а про превенцію думають пізніше. Щоправда, вибірка в цьому регіоні невелика, тож такий висновок варто сприймати обережно.

Сприйняття ризику впливає на готовність захищатися

Ці відмінності можна було б пояснити просто: у менш уражених регіонах захист потрібен менше. Проте дані свідчать, що багато залежить і від того, як підприємства сприймають ризик. Серед 41 компанії, яка не відчуває загрози, жодна не назвала фізичний захист критичним. Серед тих, хто ризик відчуває, таких уже 36%, а серед тих, хто вже постраждав, — 44%. Тобто захист стає пріоритетом тоді, коли загроза перестає бути абстрактною.

Однак і досвід втрат пояснює не все. На Заході навіть постраждалі підприємства називають фізичний захист критичним лише у 25% випадків, тоді як на Сході так вважають 67% навіть серед тих, хто ще не постраждав. Регіональні відмінності у сприйнятті потреби в захисті настільки глибокі, що не зводяться лише до того, чи зазнало підприємство втрат.

Звідси важливий висновок для політики: одного інформування, ймовірно, не вистачить, щоб змінити поведінку бізнесу. Розосередження складів і обмеження інформації про їхнє розташування підтримують від 70% підприємств на Заході до 90% на Сході, але критичними ці заходи називають лише 10–16% у кожному регіоні. Бізнес погоджується, що це правильні рішення, але рідко вносить їх до переліку власних першочергових справ.

Найбільший запит на захист — у логістичних вузлах

Макрорегіони дають загальну картину, але для політики важливо також знати, наскільки близько підприємство розташоване до зони бойових дій. Тож ми перегрупували ті самі дані за цією ознакою, і результат виявився не зовсім очікуваним. У прифронтових областях (97 підприємств) найвища частка прямих втрат — 17%, а фізичний захист і компенсації тут називають критичними майже однаково часто (45% і 49%). Проте найбільше підприємств, які зазнали прямих або непрямих втрат, виявилося не там, а в проміжній групі — 77%. До неї увійшли Київ і Київщина, Одещина, Полтавщина, Черкащина та Житомирщина. Ці регіони є важливими логістичними вузлами: їхня інфраструктура сама потрапляє під удари і водночас обслуговує ланцюги постачання з інших частин країни.

Саме тут фізичний захист найбільше випереджає компенсації: критичним його вважають 51% підприємств, компенсації — 32%. У тилових областях (238 підприємств) картина дзеркальна: 22% проти 38%. Ці відмінності статистично значущі. Отже, запит на захист визначає не лише відстань до лінії фронту, а й те, наскільки інтенсивно атакують логістичну інфраструктуру регіону.

Різняться й перешкоди, з якими бізнес стикається, коли намагається отримати допомогу. У прифронтових областях на першому місці бюрократія (37%): коли компенсація потрібна негайно, складні процедури відчуваються особливо гостро. У проміжній групі найчастіше скаржаться на низькі ліміти компенсацій (25%), адже для великих об’єктів встановленого граничного покриття може просто не вистачити.

Для малого бізнесу потрібні окремі рішення

Для малого бізнесу проблема атак на логістику має свою специфіку. Малі компанії рідше мають власні захищені склади й часто зберігають товар на орендованих або чужих майданчиках. Якщо такий склад пошкоджено, механізм компенсації може краще захищати власника будівлі, ніж власника товару. Тож не дивно, що мікропідприємства особливо активно підтримують спеціальні заходи для МСБ: швидкий трек компенсацій схвалюють 85% із них, колективні захищені склади — 83%.

І тут досвід втрат знову відіграє ключову роль. Постраждалі МСБ називають швидкий трек критичним у 2,7 раза частіше, ніж ті, хто не постраждав (27% проти 10%), а захист товару на чужому складі — майже вчетверо частіше (16% проти 4%). Що ближче до фронту, то вища підтримка: швидкий трек схвалюють 65% МСБ на Заході та 90% на Сході.

Головна перешкода — доступ до програм

Утім, навіть найкраща програма не допоможе, якщо підприємство не може нею скористатися, і саме це, судячи з відповідей, є головною проблемою. Серед перешкод для участі в державних програмах МСБ найчастіше називають складну бюрократію (24%), вартість участі або вхідний внесок (19%), низькі ліміти компенсацій (17%) і брак інформації про програми (15%). У відкритих відповідях підприємці найчастіше просили зрозумілішої інформації та консультацій (17 згадок із 39), простіших і швидших процедур (13) та більших обсягів фінансування (10). Двоє підприємців без жодної підказки згадали потребу у фінансуванні будівництва сховищ на території підприємств. Таких голосів небагато, але вони показують, що запит на превентивні заходи існує, навіть якщо бізнес рідко формулює його сам.

Що додала розмова з бізнесом

Обговорення з бізнесом загалом підтвердило основні висновки опитування. Серед ключових потреб залишаються компенсації та страхування, фізичний захист і фінансова підтримка для відновлення, а їхня пріоритетність залежить від розміру підприємства, розташування та того, чи воно вже зазнало втрат. Представники постраждалого бізнесу сильніше наголошували на превенції: за їхнім досвідом, відновлення потужностей, логістики та клієнтської бази може коштувати значно дорожче, ніж заходи, що допомагають запобігти втратам.

Учасники розповіли, що підприємства вже самостійно адаптуються до ризиків: розосереджують запаси між кількома локаціями та регіонами, використовують орендовані майданчики, створюють запаси критичної сировини, шукають альтернативних постачальників і маршрути та обмежують публічну інформацію про розташування складів. Окремі компанії частину запасів зберігають за кордоном.

Водночас обговорення додало кілька важливих уточнень:

• Можливості захисту залежать від розміру підприємства. Великим виробничим компаніям зі значними площами технічно складно забезпечити повноцінний захист без участі держави. Малому бізнесу, який часто працює в орендованих приміщеннях, бракує коштів. Тому потрібні співфінансування, пільгове фінансування та гранти.
• Швидкість допомоги не менш важлива, ніж її розмір. Підтримка має надходити тоді, коли підприємство ще може відновити роботу або перемістити виробництво. Тривалі процедури можуть суттєво зменшити практичну цінність навіть значної компенсації.
• Наявне страхування воєнних ризиків не завжди відповідає потребам бізнесу. За словами учасників фокус-групи, для великих підприємств ліміти покриття можуть становити лише невелику частку можливих збитків. Вимоги до документів для державної компенсації страхової премії в окремих випадках складно або неможливо виконати — наприклад, якщо обладнання дісталося підприємству під час приватизації.
• Компенсацію не варто автоматично ставити в залежність від виконання однакових вимог щодо захисту. Підприємства дуже різні, тому універсальні критерії встановити складно. Наприклад, малі постачальники, які зберігають продукцію на складах торговельних мереж, не можуть впливати на рівень захисту цих складів. За жорсткої умови вони можуть залишитися без підтримки.
• Торгово-промислові палати та бізнес-асоціації вже працюють посередниками: консультують щодо документів, допомагають фіксувати збитки й поширюють інформацію про програми.

Учасники також застерігали від масштабного фінансування дорогих інфраструктурних заходів захисту без оцінки їхньої ефективності та наголошували на ширшому залученні міжнародних партнерів до грантового та страхового фінансування відновлення бізнесу.

Що рекомендує ІЕД

Заходи підтримки можна умовно поділити на дві групи: превентивні — ті, що допомагають не допустити або зменшити втрати, — і компенсаційні, які допомагають відновитися після них. Бізнес частіше відносить до пріоритетів компенсації, тоді як превентивні заходи мають широку підтримку, але рідше потрапляють до переліку найважливіших. Водночас фокус-група показала, що відновлення після значних втрат може коштувати набагато дорожче за превентивні заходи. Тому в рекомендаціях важливо поєднати обидва напрями.

1. Зберегти основні пріоритети. Компенсації та страхування, фізичний захист складів і фінансова підтримка для відновлення мають найвищі показники критичності та підтримки й мають залишатися серед першочергових напрямів.
2. Посилити увагу до превенції. У Центрі фізичний захист уже частіше називають критичним, ніж компенсації, а на Сході ці два пріоритети майже на одному рівні. На Заході та Півночі фізичний захист рідше потрапляє до першочергових потреб, тому тут особливо важливі стимули до завчасного захисту.
3. Не обмежуватися лише інформуванням. Превентивні заходи підтримують 70–90% підприємств, але критичними їх називають лише 10–16%. Це означає, що поряд з інформацією потрібні фінансові стимули та продумані вимоги, пов’язані з компенсаціями і страхуванням. Водночас учасники фокус-групи наголошували, що такі вимоги мають враховувати можливості різних підприємств.
4. Визначати пріоритети не лише за рівнем схвалення, а й за критичністю. Висока підтримка показує, що бізнес позитивно ставиться до інструменту, але не обов’язково вважає його першочерговим. Водночас краща обізнаність про страхування та інші інструменти може впливати на реальний попит на них.
5. Враховувати не лише регіон, а й характер ризику. Прифронтовим областям одночасно потрібні захист, швидкі компенсації та простіші процедури; логістичним вузлам — насамперед превентивні заходи та достатні ліміти покриття; тиловим регіонам — інформація та стимули захищатися завчасно.
6. Зробити доступ до програм та інформування постійною складовою підтримки. Основна проблема — не у відсутності заходів, а в можливості ними скористатися. Єдиний портал програм, консультаційний супровід і простіші процедури безпосередньо відповідають на бар’єри, які називає бізнес.
7. Зберегти й посилити спеціальні інструменти для МСБ: швидкий трек компенсацій, покриття втрат товару на чужих складах і колективні захищені склади.
8. Зробити швидкість і простоту допомоги одним із головних критеріїв, а захист — стимулом, а не автоматичною умовою доступу. Потрібні стандартизовані й простіші процедури фіксації збитків та розгляду заяв, пільгові кредити, тимчасові податкові преференції, гранти й програми релокації, а також перегляд лімітів страхового покриття та вимог до державної компенсації страхової премії. Для МСБ превентивні заходи варто співфінансувати, а торгово-промислові палати й бізнес-асоціації — залучати як посередників в інформуванні та документуванні збитків.

Методична примітка. Статистичну значущість відмінностей між постраждалими та рештою підприємств оцінено за критерієм χ². Дані незважені; результати для груп з малою кількістю спостережень (Північ, Південь, більшість галузей, крім промисловості) є орієнтовними. Відсотки округлено.

Дослідження проведено ІЕД за підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва (CIPE). Погляди, висновки та оцінки, викладені в статті, належать авторці і не обов’язково відображають позицію CIPE або його співробітників.

Джерело: The Page.